2011-2016 н.р.

Проблема компетентнісного підходу в середній освіті в Україні набула ґрунтовного розв'язання. За роки незалежності України в галузі освітнього законодавства було прийнято низку законів та урядових постанов, які стали підставою для розроблення та впровадження сучасного змісту освіти. Запровадження нової системи оцінювання навчальних досягнень учнів вивело компетентнісний підхід на якісно новий щабель розвитку відповідно до європейських освітніх стандартів і зумовило переведення компетентнісної ідеї на рівень обов'язкової нормативної реалізації. Результатом узагальнення інформації про стан розробки компетентнісної ідеї та її екстраполяції на специфіку функціонування регіональної системи освіти логічно виступає визначення проблем:

• Державні стандарти початкової, базової та повної загальної середньої освіти підкреслюють пріоритетність формування компетентностей, але у змісті освітніх галузей компетентнісна ідея презентована не завжди системно та вкрай нерівномірно. Зокрема, освітня галузь «Мова та література» мету навчання пов'язує з досягненням учнями рівня комунікативної компетенції, адекватного для спілкування, й виокремлює цілу низку спеціальних компетенцій, освітня галузь «Естетична культура» декларує формування «естетичних умінь і компетентностей», не конкретизуючи їх, а освітня галузь «Математика» не акцентується на досягненні учнями компетентностей, а обмежується лише оволодінням знаннями, уміннями й навичками, достатніми для успішного оволодіння іншими освітніми галузями, та забезпечення неперервної освіти. Така дискретність компетентнісного підходу до навчання в головному документі, який регламентує зміст освіти, свідчить про те, що сучасний зміст освіти української школи недостатньо орієнтований на потреби сучасного суспільства, ринку праці, запити учнів для здобуття подальшої освіти.
• Широко презентована в нормативних документах компетентнісна ідея не набула наразі адекватного втілення у змісті підручників. Більша частина асортименту теперішньої навчальної літератури відповідає традиційній знаннєвій парадигмі; украй не вистачає підручників нового покоління, зокрема інтерактивних, тощо.
• Ідея компетентнісного підходу стала одним із наріжних каменів нової системи оцінювання. Але сьогодні ми можемо стверджувати, що досягнення життєвих компетентностей поки що не виступає результатом навчання, як це було задекларовано у критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів, і не закладено до системи оцінювання навчальних досягнень школярів (за чинними критеріями, учитель, як і раніше, оцінює знання, уміння, навички або нечітко прописані навчальні досягнення). Необхідно врахувати цей аспект у розробці нової системи моніторингу якості освіти та за можливості адаптувати систему контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.
• Об'єктивною проблемою впровадження компетентнісного підходу до навчання є необхідність технологічної адаптації навчально-виховного процесу відповідно до нових вимог. Традиційними педагогічними технологіями, розробленими для знаннєвого підходу, неможливо продуктивно формувати компетентності учнів. Отже, аналізується задача оновлення арсеналу педагогічних технологій, якими володіють наші вчителі, як процесуальної умови реалізації компетентнісного підходу до навчання.
• Психологічний чинник, здатність реагувати на зміни, гнучкість у прийнятті нових рішень, уміння подолати стереотипи мислення та дій - ще одна проблема впровадження компетентнісного підходу до навчання. Забезпечення готовності вчителя до реалізації нових завдань в особистісному та професійному вимірі виступає обов'язковою умовою впровадження компетентнісного підходу до організації педагогічного процесу.
• Складність взаємодії із соціальними партнерами, громадськими та культурними організаціями, родиною. Одним зі шляхів розв'язання останньої виступає апробація моделі «Школи-родини», основною місією якої є сімейне виховання, вільне від формалізму й авторитаризму, уміння педагогів наблизити оточення школи до сімейного, вплив школи на привнесення до атмосфери родин суспільних цінностей.
•