Євроінтеграційний портал

Україна-НАТО

http://leontyev.net







Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода в Україні



Наш баннер

http://svyatschool.com.ua

2019 р.

                                                      Чипчар Тетяна

        Жар-птиця

Село. Всі сплять. Не видно ні людини,

І ніч темнюща вже обійми розкрива,

Що навіть гожий місяць, преподобний, милий

Не може світ свій лазуровий нам прислать.

 

Аж вмить десь високо в повітрі

Пронесся спалах, несучи тепло.

У сни людей, у найсолодші мрії

Добра цей спалах посадив зерно.

 

І людям всім наснилась дивовижа

Про птаха з вогняним пером.

Крильми своїми розрізає тишу

В його очах є радість і любов.

 

І гнів отий, що у серцях таївся

Розсіявся так, ніби й не було

Світ злий в очах людей змінився

На всюдисуще, світлеє добро.

 

І за секунду хвиля насолоди,

Устигши все поганеє забрать

Понеслась вдаль, у нові горизонти

Інші серця і долі відкривать.

 

І знов темно, не видно ні людини,

Що навіть гожий місяць не впливає на пітьму.

Ніхто вже не згада про ті солодкі мрії,

Що принесла та птиця з вогняним пером.

 

 

           Времена года

Ход весны, как дар небесный-

Все буяет и цветет.

Расцветает любви чистой

Сладкий, нежный хоровод.

 

 

               ***

Летом солнце дарит краски

И природе и любви

Все горит огнем прекрасным,

Словно яркие цветы.

 

 

           Зоря

Зоря у небі запалала

На землю з гуркотом упала

Це є надія

 

Той, хто зневажить її світ

Те, без нічого залишить

Це є надія

 

Зорі на небі вже нема

Усюди лиш одна пітьма

Це є надія

 

Та як на небі всіх немає

Людина в холоді вмирає

Це є надія

 

 

             ***

Но как только в лес раздетый

Вьюга постучится в дверь -

Все укроет. Не увидишь

Чувства прежние теперь.

 

 

          Дівчина

Вона – є дівчина-вогонь,

Промінець сонця на землі.

Ллється тепло з її долонь

Йому, тобі й мені.

 

Вона ,як птах з крильми святими,

Що застеляють небокрай.

У ній усе, що серцю миле

Як рідний дивний рай.

 

А очі в неї, як в левиці,

І ваблять дівку вечорниці.

Ти зачарований красою,

Її вважаєш неземною.

 

Довір’я в неї – скарб далекий,

До нього стежка не проста.

Та наполегливість – єдине,

Чим цю гордійку подолать.

 

 

           Лето

Лето пахнет малиной,

Яркой и мягкой травой,

Зеленой цветущей долиной,

Как только ступаешь ногой.

 

Лето пахнет рекою,

Текущей в другие дали,

А утром пахнет росою,

Разбросанной на заре.

 

Лето пахнет цветами

Лилии, ромашки и мак.

Пушистыми облаками,

Дождливый несущие знак.

 

Лето пахнет грозою,

Гулящей громко в ночи.

Легкой и светлой луною-

Царицей гордой тиши.

 

Ах, лето, что ж ты такое?

Скакой стороны посмотреть?

Теплое время мое дорогое

В сердце моем будешь жить.

 

 

        Дом родной

Деревня, скрытая листвой,

Поросшим мхом и шумом рек.

Я хочу ей насладиться с лихвой

И идти тихо, не срываясь на бег.

 

Она – усадьба древних сказок,

Что в сердце моем оживают тогда,

Как взору видно изобилие красок

Цветов, и мысли летят в молодые года.

 

Ты приняла меня словно дочь

И вот опять я тебя покидаю.

Знай же – я остаться не прочь

И не уехав уже скучаю.

 

Но там, где силе неподвласна

Каменных джунглей глухая стена

Мой дом, где жить я тоже согласна

И бросить его я никак не могла.

 

Ты – личная колыбель моей души

И уезжаю я не прощаясь.

Ведь если заростет тропка к реке

Ты все равно раскрываешь объятья.

Знай дорогая – вернусь.

Вернусь и тебя может быть не узнаю,

Так как поле цвет поменяет, пройдусь

И бабочки другие летают.

 

И в старое платье свое облачусь

В угол кидая модные тряпки.

Солнцу громко я засмеюсь

Полевые цветы сгребая в охапку.

 

А вечером мужа за руку возьму

Мы вместе пойдем на поляну

И сядем вдвоем мы поближе к костру,

Счастливые дни вспоминая.

 

Вот уже в путь пора отправляться,

Но мысли мои ты все забери

Ведь у нас с тобой есть общая тайна,

Лежащая по ту сторону реки.

 

 

                ***

Осень – желтый цвет. Готовся!

Лист с деревьев упадет.

Тихо-тихо лес встречает

Холод и тоски приход.

 

 

     Зимовий дух

Вечір в хату! Всіх вітаю!

Не чекали ви мене?

Як це так!? Я вам незнаний?!

Ох, кумедні люди є!

 

Я – є дух зимовий, сніжний,

Що приносить снігопад,

Що морозить дітям щічки-

Дух усіх зимових свят.

 

Може ви і не впізнали,

Та мені відомі всі -

Ви були цей рік слухняні,

Всі герої, мудреці!!!

 

Я прийшов вас привітати

І листівку вам приніс,

Що наповнена казками,

Різних, радісних чудес.

 

Тож, дозвольте вам віддати

І піти до інших в дім,

Бо я хочу дарувати

Всім дзвінкий веселий сміх.

 

   

          Фарби

В палітрі фарбам усім раді,

Червоний – званий гість на святі.

Синій – небо розмалює,

А білий -  іншими керує.

 

Всі кольори яскраві, гарні

Кожен з них у різній парі

Дає новий гарніший цвіт.

 

Помаранчевий, рожевий,

Фіолетовий, вишневий,

Кожен – кращий за усіх.

Та у мене запитання,

Що турбує аж до рання

І заснути не дає -

В чорного та пара є?

 

 

    Де мешкає казка?

Одного дня мені сказали,

Що якщо тихенько йти

Та напружити уяву

Багатьох можна знайти.

 

Он, почувся плескіт в річці -

То русалка й водяник.

З дерева звалилась шишка –

Поруч ходить лісовик.

 

Зліва дуб стоїть велично

Це – могутній захисник.

В ньому спить червона білка,

Що смарагд кладе в рушник.

 

Мавка, Чахлик Невмирущий,

Кінь летючий всюдисущий,

Жабеня, що є царівна

Та Холодна Королева.

 

Бачить можуть їх усі

І дорослі, і малі.

Та умова є одна –

Вірить в казку й чудеса.

 

 

    Легенда Святогірська

Легенда містом одна ходить,

Що опівночі на горі

Розплющить свої білі очі

Захисник дужий крейдяний.

 

Окине поглядом містечко,

Що розрослось біля ріки.

Він підведеться й піде недалечко

Його дорога - ближче до води.

 

У нього в планах зустріч з другом,

Який так само, як і він

Стоїть «цегляним» «грізним» муром

На захисті  землі.

 

Спустився велетень із крейди

На берег рідного Дінця,

І став чекати, коли вийде

Хранитель з іншого кінця.

 

І з річечки з’явилась жінка -

Володарка землі й води.

Струнка й гарненька, наче квітка

Вона прийшла до духа гір і висоти.

 

Вони так довго розмовляли

Та згадували милі дні -

Які будинки зводились нові,

А звичаї не забувались.

 

Який великий в парку дуб

(Шкода його дух не з’явився).

Які квітки ростуть навкруг,

Та як життя тут народилось.

 

Яке тут миле все, чарівне,

Недарма місто це святе.

І річка все така ж спокійна,

Нікого милістю не омине.

 

Які приємні її води,

Який прегарний синій блиск.

Які поля всі неозорі

І вони вдвох, як символ всіх.

 

Вони згадали всі події

Й на думці все-таки зійшлись,

Що це містечко обом рідне

Та як без нього жити їм?

 

Та як почало сходить сонце

Титан вернувся на гору.

А жінка та пішла у воду,

І як нічого й не було.

 

Як я сама про це дізналась?

Мудрець секрет не видає

Та знаю я, вони за нами наглядають -

Ріка Дінець і пам’ятник Артем.